Великоолександрівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 - на

414 подписчиков

У ХІХ ст. розвиток освіти відбувався повільно. В дореволюційні часи було темним і вбогим кожне село України. В школах здебільшого вчилися діти багатих, а про бідні верстви населення ніхто не дбав. У селах нашого району налічувалося лише 15 церковно-приходських шкіл, в яких навчалося 1285 дітей. На весь район було тільки 33 учителі. У районі не було жодної людини з вищою освітою. Царський уряд виділяв на освіту мізерні кошти. В центрі села ( на місці будинку райдержадміністрації) в 1934 році більшовики знищили церкву і після цього перестала працювати і церковнопарафіяльна школа. В 1934 році по вул. Леніна, 141 була побудована перша середня школа, яка працювала до 1941 року, до початку війни. В роки окупації приміщення знищили німці, а після звільнення території від гітлерівських окупантів семирічна школа, що знаходилася по вул. Шкільній стала Великоолександрівською СШ №1 і до неї приєднали церковнопарафіяльну початкову школу. Це була найперша семирічна школа Міністерства народної освіти. Першим її директором став Петро Никифорович Невойт. Найбільшого розвитку освіта набула за радянських часів, у повоєнний час. На початку 50-х у Великій Олександрівці діяли три школи : середня № 1 (по вул. Шкільна), колишня міністерська семирічна №3, семирічна трудова (по вул. Братська, 14), початкова земська школа ( по вул. Леніна, навпроти лікарні) та дитячий будинок ім. Крупської (по вул. Воровського, 2), який в 1955 році був розформований, а на його місці утворилась Херсонська обласна санаторно-лісна школа. Приміщення санаторно-лісної школи перейшло в користування Великоолександрівської ЗОШ №1 І – ІІІ ступенів, де навчаються діти початкових класів. В 50-60 роках середня школа №1 пройшла цікавий шлях свого розвитку. Старий корпус і допоміжні приміщення не могли задовольнити потреб. За ініціативи директора Гаврила Васильовича Гладкого при підтримці місцевої влади було прийняте рішення про будівництво нового корпусу, який здали в експлуатацію 1965 року. В 1977 р. побудовано шкільну їдальню на 100 місць. В 1988 році побудовано нову сучасну школу на 400 місць, до якої вперше запросив дітей її директор Володимир Серафимович Ніколенко. В 1974 – 1987, та з 1990 - 2007 роках директором школи працювала Зінаїда Петрівна Позеха, лише одна жінка, яка на своїй посаді пропрацювала найдовше – 30 років. Після неї обов’язки директора виконувала Жаркова Наталя Володимирівна. Проте було й багато чоловіків-керівників. Це П.Н.Невойт, С.М.Топузов, Ю.С.Халангот, С.С.Різник, Д.П.Діденко, Г.В.Гладкий, В.С. Ніколенко. Сьогодні школу очолює Дубина Володимир Петрович. За три роки окупації діти-переростки позабували все те, що вчили до війни і опановувати нові знання було дуже важко. Учителі робили все можливе, щоб поновити втрачену науку: сиділи з дітьми за довгими, виготовленими нашвидкуруч столами. В класах було дуже холодно, тому доводилося навчатися у верхньому одязі. Писали на газетах, брошурах. Після уроків учителі залишалися на додаткові заняття з учнями, заохочували їх до різних гуртків. Д.П.Діденко сам керував шкільним хором і грав на мандоліні. За 105 років свого існування школа вивела у широкі світи близько 3 тисяч випускників, які прославили її своїми трудовими здобутками у різних галузях науки і техніки, в літературознавстві, мистецтві та ін. Серед них Євген Дмитрович Радченко (випуск 1940 р.) – Герой Соцпраці, лауреат Державної премії доктор хімічних наук, професор, заслужений діяч у галузі науки і техніки, відомий вчений в галузі технологій каталітичних процесів переробки нафти, автор і співавтор 300 наукових статей, Геннадій Довнар (1946 року випуску) – письменник, Тамара Чернявська (1947 року випуску) – актриса Херсонського і Чернігівського театру, Віра Іванівна Єгорова-Цимбалюк (1955) – доцент філософських наук, Анатолій Федорович Биков (1959) – художник, графік, член спілки художників СРСР і України, Олег Валентинович Скрипка (1966) – професор, Тамара Андріївна Голівець-Носенко – кандидат філологічних наук, літературознавець.