Кохання не існує...

Бегбедер писав шо воно живе три роки, а по суті його взагалі не існує. Існує якийсь там гормон чи ше якась хуйня (я не біолог та і гуглити мені впадло як він там називається), яка потрапляє нам в кров, розноситься по всьому тілу з приємним відчуттям кайфу, це можна порівняти з наркоманським приходом напевно. І результат дії наркотика у всіх різний: одні псують папір римованими рядками, інші вимащують полотна ілюстраціями зі своєї наркотичної уяви, когось вставляє настільки що хочеться кричати і в результаті виходить чергова соплива пісня про кохання, ще інші, менш винахідливі, дзвонять на три циферки з мобільного, замовляючи ММСки з рожевими сердечками і банальними мотивчиками, або обмальовують паркан напроти вікна "предмету кохання" тупими фразами: "Оля (Юля, Саша, Настя, Віка... - потрібне підкреслити) я тебе кохаю!" Як і кожен наркотик "кохання" викликає залежність. Залежність від предмету кохання, тобто тої людини при вигдялі якої організм робить викиди того гормону в кров. Але обставини складаються по різному і колись наступає період коли ви більше не можете бачити предмет свого кохання і настає ломка. Це те що іноді називають біль при розлуці, серцева рана... Це все тупі назви вигадані фантазерами які вірять, що кохання це щось більше ніж хімія. Насправді це банальна фізіологічна ломка - організму не вистачає все того ж гормону