Волинський курінь Синьожупанників

Синьожупанники, сині дивізії (назва від кольору уніформи) — дві українські дивізії, cформовані після Берестейського миру на підставі договору української мирової делегації з Німеччиною (заходами Союзу Визволення України) з українських полонених з таборів у Німеччині: Раштат, Вецляр, Зальцведель. Кожна С. д. мала 4 піхотні полки (по 1 200 старшин і вояків) і 1 гарматний. Командиром 1 синьожупанної дивізії був генерал Віктор Зелінський; остаточне її зформування відбулося у м. Ковелі (Волинь) і в середині березня 1918 вона переїхала до Києва. Прибуття у березні Синьої дивізії до Києва вітало багато провідних українських діячів, але «світочі» Центральної Ради відносилась з підозрою до будь-яких військових національних формувань. Так, в середині 1917 року «лідери нації» знищили Полк ім. Полуботка, потім звели нанівець великий потенціал Вільного козацтва... Синьожупанна дивізія, що розташувалась у Києві, опинилася між двох вогнів: з одного боку вона заважала соціалістам із Центральної Ради «дружити» з більшовиками, з іншого – німці, маючи свої плани щодо України не були зацікавлені в існуванні дієздатної патріотичної української військової частини. Наказом військового міністра УНР Олександра Жуковського вона мала бути розформована. Але ще перед тим, в ніч на 27 квітня 1918 року, її роззброїли німці напередодні гетьманського перевороту (29. 4. 1918). Також була розпущена 2 синьожупанна дивізія, зформована у с. Голобах на Волині, перед її переїздам на Україну. Чимало синьожупанників відограло позитивну роль у держ. житті України і увійшов до інших військових формацій. Спроби відновлення С. за Директорії призвели лише до створення 7 Синього полку в складі Третьої Залізної стрілецької дивізії.