Концерт переносится. Пиккардийська Терция

Піккардійська терція: експерименти з присмаком джазу «Піккардійська терція» представить довгоочікувану нову програму «Етюди». Для піккардійців виступи у Дніпропетровську завжди дуже плідні. 4 грудня 2007 року перед самим виходом на дніпропетровську сцену вокаліст «Піккардійської терції» Богдан Богач удруге став батьком - його дружина у Львові народила донечку. Мілена, а саме так назвали донечку, стала п’ятнадцятою дитиною формації. Саме дніпропетровці були одні з небагатьох, хто вперше почув та «протестував» кілька нових пісень із тоді ще не виданого альбому. Понад три роки тривала робота «піккардійців» над записом ювілейного – десятого альбому. Така довга перерва була пов’язана з численними гастролями в Україні та концертними мандрами по світу. Один із найбільш екзотичних виступів був у Сингапурі – місті Лева (саме так перекладається із малайської назви держави). У Славка Нудика залишилося багато яскравих спогадів: «Найбільш несподіваною в історії «Піккардійської терції» мала стати публіка в Сінгапурі, де ми нещодавно представляли нашу державу на днях української культури. Посол Віктор Маштабей одразу попередив, аби не кремпувалися, якщо взагалі не почуємо оплесків, бо мешканці Сінгапуру, серед яких більшість – китайці, страшенно стримані та тримають всі емоції – незалежно від того негативні чи позитивні – при собі. Вочевидь, переляк був, бо ми все ж таки звикли до діалогу з людьми в залі, а не монологу на сцені. Утім він минувся після третьої пісні, коли під четверту – «Сумна я була» - слухачі піднялися, почали підтанцьовувати та плескати! Ми намагалися підібрати репертуар із пісень іноземними мовами, але реакція на український матеріал була найактивнішою!». Ще один важливий виступ – на фестивалі «Vokal Total» у Мюнхені (Німеччина), побувати на якому вважає за честь кожний акапельний колектив Європи. «Минулого року ми відчули себе майже рок-музикантами: з Андрієм Капралем дуетом співали усі присутні. – з захопленням ділиться враженнями Володимир Якимець, художній керівник формації. І за дверима теж. Впустити їх (це ж Німеччина!) було неможливо: забороняють правила протипожежної безпеки. Виконавців та глядачів розділяє хіба дуже умовна межа сцени. Люди не бояться скрипнути стільцями, бо прийшли відпочивати, вокалісти ж вільно релаксують на сцені, бо не беруть участь у конкурсі. Після виступу не виходиш назовні через службових вхід, а спускаєшся в зал, до клубу». У березні минулого року «Піккардійську терцію» визнали не лише слухачі, а й держава. Їх нагородили найвищою державною відзнакою для митців – Шевченківською премію. Хлопці дещо «омолодили» вік лауреатів і сприйняли нагороду не як вихід на «заслужений відпочинок», а навпаки, - сигнал до максимально творчого зростання. Необхідно було виправдати кредит народної довіри. До роботи взялися з подвоєним натхненням та завзяттям. Якщо відслідкувати попередню п’ятнадцятирічну творчість вокальної формації, то вона завершилася двома ґрунтовними віхами – Антологіями в ІІ томах. У перший – увійшли нові пісні або переспіви естрадної музики, другий – повністю базований на обробках народних пісень. Класичне поняття «піккардійського» виконання, видавалося би, остаточно закріпилося. Аж ніяк ні. Нині вони розпочали з табула раси. У художнього керівника Володимира Якимця є напівмагічна здатність «правильно» називати альбоми. Це як у мультфільмі – як ви човен назвете, так він і попливе. До «Етюдів» увійшли 14 «музичних замальовок». Їхня суть – дещо зрадити традиціям чистої акапели і привнести інструментальні акценти з виразним джазовим звучанням. «Для мене дуже розмитим є поняття концепції альбому. – Говорить художній керівник Володимир Якимець. – Адже насправді альбом – це поема, поділена на розділи й об’єднана ідеєю, яку треба перекласти мовою нот. Пісні просто пов’язані між собою спільним настроєм, тематикою та аранжуванням». Справді: погодою альбому став «Останній літній дощ», транспортом – «Трамвайні етюди», простором – україномовний «Львів» (на прохання слухачів), музою – «Коломбіна», настроєм – «Я вчора п