Літературне об'єднання сучасників-романтиків

Романтизм (франц. romantisme) — літературний напрям, що виник на­прикінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Тер­мін «романтизм» упроваджують безпосередньо його пер­ші представники — німецькі романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучас­ну літературу й мистецтво (зокрема в теоретичних працях А. В. Шлеґеля). До того ж, нове поняття мало протиставити себе класичному мистецтву. Саме слово «романтизм» походить від іспанського «романс», що позначало ліричний жанр, який виник в іспанській літературі ще в середні віки. Згодом «романс» починає означати епічний жанр роману. У XVII столітті поширюється визначення «романтичний», яке ха­рактеризувало твори й сюжети, написані романськими (а не класичними) мовами. В Англії XVIII століття епітет «роман­тичний» позначав літературу середньовіччя та Ренесансу, а згодом — фантастичне, дивовижне, таємниче як необхідні елементи поезії кінця XVIII століття. Романтизм мислився його засновниками як антикласи-цистичний напрям. Дійсно, чимало принципів і рис нового напряму протистояло орієнтаціям класицистів. Зокрема, культ античності, що панував у класицизмі, не знаходить свого відгуку в романтиків. Останні — чи не вперше в літе­ратурі Нового часу — із трепетом ставляться до середньовічної доби. «Це були прекрасні, блискучі часи, коли Європа була єдиною християнською країною, коли християнське співтовариство населяло цю перетворену людиною частину світу...», — писав про середньовіччя один з найяскравіших теоретиків і практиків німецького романтизму Новаліс. Віддає перевагу середнім вікам перед античністю і пред­ставниця французького романтизму Жермена де Сталь. У культурі й мистецтві середньовіччя романтики вбачали таємниче, містичне, дивовижне, а саме це й цікавило їх, і художньо відтворювалося в їхніх творах. Романтики виступили проти нормативності класицис­тичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Поет та й взагалі митець для романтиків — це людина не лише вільна, а й цілком особлива та незвичайна. Романтичні «два світи» далеко не завжди співіснують у гармонійній єдності. Митці часто відчувають цілковитий розлад між мрією та дійсністю. Романтики зазнають страж­дань у суперечливому непізнаваному світі, а весь напрям знаменується так званим «космічним песимізмом», настро­ями безнадії та відчаю. Такий романтичний умонастрій ді­став назву «світової скорботи»