Адміністрація думає про зміну орієниації групи ДОБАВЛЯЙТЕСЬ і ПОМОЖІТЬ З ІДЕЯМИ))Покищо група про Чорнобильську зону))

підстрибування» двох тисяч 350-кілограмових чушок «елементів 11» у центральному залі реактора й багато чого іншого. Сценарій аварії Нова версія дозволила обгрунтувати найбільш природний сценарій аварії. У 00 годин 28 хв. 26.04.86 р., переходячи в режим електротехнічних випробувань, персонал на БЩУ-4 припустився помилки при переключенні управління з системи локального автоматичного регулювання (ЛАР) на систему автоматичного регулювання потужності основного діапазону (АР). Через це теплова потужність реактора впала нижче 30 МВт, а нейтронна потужність упала до нуля й залишалася такою протягом п’яти хвилин, судячи з показань самописця нейтронної потужності. У реакторі почався процес самоотруєння короткоживучими продуктами ділення. Сам по собі цей процес ніякої ядерної загрози не створював. В міру його розвитку спроможність реактора підтримувати ланцюгову реакцію зменшується аж до повної його зупинки незалежно від волі операторів. В усьому світі в таких випадках реактор просто глушать, потім добу-дві чекають, поки реактор не відновить свою працездатність. А потім запускають його знову. Процедура ця вважається рядовою і ніяких труднощів для досвідченого персоналу 4-го блока не створювала. Проте на реакторах АЕС ця процедура вельми копітка й вимагає багато часу. А в нашому випадку вона ще й зривала виконання програми електротехнічних випробувань із усіма неприємними наслідками. І тоді, прагнучи «швидше закінчити випробування», як потім пояснював персонал, вони почали поступово виводити з активної зони реактора керуючі стрижні. Таке виведення мало компенсувати зниження потужності реактора через процеси самоотруєння. Ця процедура на реакторах АЕС теж звичайна і на ядерну загрозу перетворюється лише в тому випадку, якщо вивести їх занадто багато для даного стану реактора. Коли залишилося 15 стрижнів, оперативний персонал зобов’язаний був заглушити реактор. Але він цього не зробив. До речі, вперше таке порушення сталося о 7 годині 10 хвилин 25 квітня 1986 р., тобто мало не за добу до аварії, і тривало приблизно до 14 години (див. мал.). Цікаво відзначити, що протягом цього часу змінилися зміни оперативного персоналу, змінилися начальники зміни 4-го блока, начальники зміни станції та інше станційне начальство і, хоч як це дивно, ніхто з них не забив на сполох, наче все було в порядку, хоча реактор уже був на межі вибуху. Мимоволі напрошується висновок, що порушення такого типу, очевидно, були звичайним явищем не тільки в 5-ї зміни 4-го блока. Цей висновок підтверджують і показання І.Казачкова, котрий працював 25 квітня 1986 р. начальником денної зміни 4-го блока: «У нас не раз було менше допустимої кількості стрижнів — і нічого...ніхто з нас не уявляв, що це загрожує ядерною аварією. Ми знали, що робити цього не можна, але не думали...». Образно кажучи, реактор довго «пручався» настільки вільному поводженню з ним, але персонал таки зумів його «згвалтувати» й довести до вибуху. Вдруге це сталося вже 26 квітня 1986 р. невдовзі після півночі. Але з якоїсь причини персонал не став глушити реактор, а продовжував виводити стрижні. У результаті о 01 год. 22 хв. 30 сек. в активній зоні залишалося 6—8 керуючих стрижнів. Але й це персонал не зупинило, він розпочав електротехнічні випробування. Очевидно, виведення стрижнів тривало до самого моменту вибуху. На це вказує фраза «почалося повільне підвищення потужності» й експериментальна крива зміни потужності реактора залежно від часу. В усьому світі ніхто так не працює, оскільки немає технічних засобів безпечного управління реактором, що перебуває в процесі самоотруєння. Не було їх і в персоналу 4-го блока. Ясна річ, ніхто з них не хотів підривати реактор. Тож виведення стрижнів понад дозволені п’ятнадцять міг здійснюватися тільки на основі інтуїції. У певний момент між 01 год. 22 хв. 30 сек. і 01 год. 23 хв. 40 сек. інтуїція персоналу, очевидно, зрадила, і з активної зони реактора було виведено надмірну кількість стрижнів. Реактор перейшов у режим