Вечір-спомин неперевершеної співачки Квітки Цісик - "О дивна квітко України…"

60 подписчиков

ДОРОГІ ДРУЗІ! 11 квітня (неділя) о 17.00 в Книгарні-"Є" (вул.Сумська, 3 ) відбудеться вечір-спомин неперевершеної співачки Квітки Цісик - "О дивна квітко України…" ЗАПРОШУЄМО ВСИХ!!! Вечір відбудеться з ініціативи ХОО ВМГО «Молода Просвіта», ХОО "Українська Народна Молодь". 4 квітня 2010 року їй би виповнилося 57 років... Незрівняній КВІТКІ ЦІСИК. "Присвячую поривам нескореного українського духа і його безнастанним змаганням по обидвох боках океану". «Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу». Такі посвяти можна прочитати на двух альбомах українських пісень КВІТКИ ЦІСИК, записані за власний кошт-"Kvitka - Songs of Ukraine","Kvitka - Two Colors". Cпівачка померла від раку грудей 29 березня 1998 р у віці 44 років у себе в Манхеттені. Любов ІВАНЧЕНКО, кореспондент бородянської райгазети «Вперед» (1998р). О дивна квітко України... Не пам'ятаю, щоб коли-небудь її показували по телевізору, жодного разу не доводилося бачити її фото надрукованим у якомусь престижному журналі чи газеті. Тільки по українському радіо час від часу звучав її ніжний, таємничий, проникливий голос: "Два кольори мої, два кольори, червоний -- то любов, а чорний -- то журба", або ж: "Як на ті чорнобривці погляну, бачу матір стареньку..." І ось недавно, знову ж таки по радіо, у передачі "Пісенний Олімп" довелося почути: "Послухайте пісню у виконанні незабутньої Квітки Цісик, що передчасно пішла із життя..." Хто вона була, де і як жила, чому так тужила за Україною -- так і не пощастило ні від кого довідатися. Відомо одне, та й то не уточнене, що була Квітка Цісик українською емігранткою у Канаді, і, бездоганно оволодівши місцевою мовою та звичаями, все-таки залишилася відданою дочкою рідної, далекої землі. Судячи з імені, вона, напевно, походила з Карпат чи Прикарпаття, бо саме там жінкам нерідко дають такі поетичні імена -- Квітка, Зірка, Ружана... І як було приємно іноді суботнього дня під час концерту на замовлення слухачів почути по радіо у її виконанні оновлену "Черемшину" чи розтинаюче душу: "Чуєш, кру-кру-кру... в чужині помру, заки море перелечу -- крилонька зітру..." Чому ж, коли вона передчасно померла, так кволо і байдужо відреагував на це край, котрий небіжка палко, до нестями любила? Невже тому, що душевний Квітчин голос важко долинав до земляків через шквальне ревіння "реміксів", "хеві-металів" та інших атрибутів сучасної естради? Ії пісня ніколи не підсилювалася з допомогою могутньої техніки, не супроводжувалася оглушливим оркестром, не демонструвалася під фонограму. Вона лилася з душі, котра через океани тягнулася до історичної батьківщини. І оскільки більшість із нас сьогодні осліплена блиском фальшивих цінностей, оглушена брязкотом фальшивої музики, то через те, напевно, так мало й залишилося серед нас тепла і душевності. Квітка Цісик не була народною артисткою України, але коли подивишся на деяких наших "народних", які тільки-но відхопивши це звання, відразу починають витягувати трелі як не російською, то англійською, прагнучи бути поміченими в Голлівуді чи бодай у Москві, то мимоволі приходить думка, що далекій заокеанській співачці вищезгаданий титул пасував би куди більше. "О мій русявий Прометею, загублений в ночах війни!" -- вигукнув колись Андрій Малишко, оспівуючи смерть улюбленого героя. "О дивна квітко України, що висохла на чужині", -- в унісон хочеться підхопити, поминаючи нашого далекого соловейка, Квітку Цісик... На мене дехто ображається, що я не асоціюю деяких наших супер-популярних естрадних "шоу-менш" з образом неньки-України. Таки не асоціюю. А Квітку Цісик -- так.