Олика рідне містечко!!!

452 подписчиков

Розповідати про Олику можна довго та натхненно: це волинське містечко таке надзвичайне, що ніхто не запідозрить в нещирості твої дифірамби. Сюди, на перехрестя доріг з Рівного, Дубна та Луцька, варто їхати, не роздумуючи. Польський "Tygodnik Ilustriwany" у 1856р. захоплено описував в'їзд до міста з боку Рівного: "...чудові костел, замок та ратуша, білесенька церква, скрізь охайні, прикрашені садками будиночки міщан, сріблясті поверхні спокійно куняючих ставків, горбки, а поміж ними звивисті річечки прегарний творять вид". Нехай сьогодні в місті й не збереглася описана ратуша, а будинки новітніх міщан не завжди тішать око охайністю, подивитись в Олиці все ще є на що. Тут є і магнатський замок-палац, і два костели, один з яких, св.Петра, більш скромний, є найстарішим на Волині, а другий, святої Трійці - найгарнішим (суб'єктивізм, який в даному випадку важко заперечити). Тут є залишки міських середньовічних укріплень. Тут є... Але про все по порядку. Лико, вільха чи яр? Вперше назву містечка зустрічаємо в старовинному Іпатіївському літописі. Дивна ця назва - "Олика" - породила не одну легенду, де до етимології підходиться з характерною для народу простотою. За однією з версій, іменем своїм місто зобов'язане "лику", корі, з якої плели волиняки колись свої личаки. Кажуть, саме тут був найбільший "взуттєвий" базар, куди плетений товар звозили з усіх усюд. Краєзнавець А.Сендульський ще у 1878р. писав, що у місті було так багато лика, що ним були засипані цілі вулиці. Інша версія - назвемо її ботанічною - пов'язує слово "Олика" з вільхою. Третя виводить топонім від тюркського слова "aloka" - "яр". Одне незаперечно: назва "Олика" - це гідронім (тобто спершу так називалась ріка, що тече неподалік, а згодом назву перейняло й місто). Та облишмо топографічні премудрості і заглянімо в славне минуле Олики. Адже століття тому це місто було одним з найбагатших на Волині: тут проходив трансконтинентальний шлях з Азії в Європу. Династичні рокіровки Радзівілів За часів Галицько-Волинського князівства неподалік сучасної Олики стояв укріплений град Чемерин. Мав Чемерин свій торговий посад у місці злиття рік Путилівки та Осенища. З часом вир міського життя поступово перемістився саме сюди. Новоутворене місто взяло собі назву від річки Оличі, що текла неподалік. А задокументованим першим власником Олики був такий собі Ленько Зарубич (1433). Першим - та не останнім. Всіх господарів міста важко й перелічити. Зупинемось на ще одному: литовський гетьман Петро Янович Білий, воєвода трокський, староста луцький (1488-1490) зводить у 1460р. тут Петропавлівський костел, найдавніший на теренах сучасної Волинської області. Син гетьмана Ян загинув в бою у 1500р., тож Олика відійшла до доньки Петра Білого Ганни Монтигердовичовій, а після її раптової смерті відійшла до її онучки, Ганни з Кішків, одруженої в першому шлюбі з Яном Радзивілом Бородатим. Так місто на 400 років стає вотчиною магнатів Радзивілів, головних поборників та захисників самостійності литовської держави. На гербі магнатів красувався бундючний девіз "Бог нам радить". Багато хто з роду мав "нікнейми", пов'язані з оволосінням: окрім вже згаданого Бородатого, Оликою у середині XIVст. володів Ян Микола Чорний (бо був брюнетом). У 1547р. він отримав від імператора Карла V для себе та брата Яна спадковий титул "Князя на Олиці та Несвіжу", затверджений у 1549р. королем Сігізмундом-Августом. 1586р. Микола Радзивіл Сирітка утворив три майорати: несвізький, олицький та клецький. Віднині, за правом майорату, маєток переходив до старшого в роді, не міг бути проданим або заставленим, а якщо лінія роду згасала, переходив до більш "живучої". В