МешКанцІ СеЛа ПеКарі

41 подписчиков

Усі хто колись там був, є і буде... Пекарі — село в Україні, Сумській області, Конотопському районі. Розташоване за 38 км від райцентру. Заснування села Ніяких достовірних документів про назву села Пекарі і роки його заснування не знайдено. В народі існує три перекази про назву села. Перший народний переказ розповідає про те, що назва села походить ніби від назви диких свиней - пекарів, які водилися колись в болотистих заростях, яких було немало навколо села. Другий розповідає про переселення селян-кріпаків із села Пекарського, що на Київщині, польським магнатом Вишневецьким ще в першій половині XVII століття, який подарував цю землю Дорошенку. Третій народний переказ, який найбільш достовірний, розповідає про те, що під час Північної війни (1700-1721), коли проходили воєнні дії на території України, в селі знаходилися пекарні, в яких випікали хліб для війська царя Петра І. Від слова "пекар" і походить назва села Пекарі. Історія В архівних матеріалах XVII століття про село Пекарі не згадується. У книзі О. Лазаревського "Описание старой Малороссии" (1902 р. т. 2, с. 297-298) говориться, що першим державцем села Пекарі був Іван Лисиця, який у минулому командував Брацлавським полком. Після смерті Лисиці залишилося дві доньки. Одна з них - Марія - була одружена з городницьким сотником Андрієм Стаховичем, а друга - з Дорошенком Василем Андрійовичем. У 1817 році на кошти штабс-капітана Петра Стаховича в селі Пекарі була побудована церква, яка була єдиною культовою спорудою села. У 1834 році в селі нараховувався 131 двір, де мешкали 601 чоловік. Земля і селяни належали поміщикам Олександру Стаховичу, Петру Стаховичу, Веніаміну Стаховичу і А. Строй-Ріхтеру. Потім утворилося п'ять відомств: Олександрівське, Воіменівське, Софіївське, Петровське та Литарське. Земля кожного відомства в основному належала поміщикам. Найбільше було Софіївське відомство, яке належало пані Софії. Розкішне життя дворян вимагало значних витрат. Поміщиця Софія взяла в борг значну суму грошей у козака Берка, який мешкав у селі Хустянка. Борг сплатила вчасно, але вексель, у якому було зазначено, що майно і земля за несплату боргу перейде до рук кредитора, поміщиця не забрала. Справа дійшла до суду, і суд відсудив майно Берку, але за нечесність вислали його на три роки до Курської губернії. Повернувшися до Пекарів, Берк "купив" дворянство і став називатися Віктор Берченко. До 1900 року в селі не було школи. Лише в 1900 році на кошти поміщика Берченка в селі була побудована школа, яка називалася "двохкласне міністерське училище". Це була одна школа на десять навколишніх сіл. У школі працювало два вчителі і навчалося вісімдесят чотири учні. Після революційних подій 1917 року в маєтку поміщиці Берченко у 1922 роціорганізовано комуну ім. Балабана. Перші комунари були з села Томашівки. У 1926 році комунари одержали перший трактор "Фордзон", а згодом "Путіловець". Першим трактористом був Чеберя. У 1931 році в селі організували вже три колгоспи. 3 10 вересня 1941 року до 11 вересня 1943 року село Пекарі окупували німецько-фашистські загарбники. У 1989 році в Пекарях створено самостійне колективне господарство "Іскра", а 14 лютого 1992 року господарство було реорганізовано в асоціацію пайовиків "Іскра". Сьогодення На території сільської ради здійснюють діяльність: Пекарівська сільська рада, сільськогосподарське підприємство ПСП "Глорія", сільська лікарська амбулаторія, загальноосвітня школа І-III ст., сільський клуб та бібліотека, приватні крамниці та поштове відділення.