АЛГА

ІСТОРІЯ ПРО «АЛГА» Серед журналістів, які досліджують алтайський край існує байка про кореспондента однієї з великих газет, котрий у пошуках оригінального матеріалу помандрував у далекі алтайські гори. Як відомо, на Алтаї мешкають безліч народів, серед яких, звичайно, вирізняються корінні алтайці. Саме до алтайського старожила і навідався журналіст. - Кажуть у вас, у алтайців є одне слово, - звернувся він до старого,- слово якого немає у жодній мові світу, воно означає рух вперед. Чи пам’ятаєте таке? - Є таке слово, - відповів дідусь,- у нас, коли йдуть вперед, кажуть АЛГА. - Дуже цікаво. Вперед – АЛГА. А як звучить слово, яке означає «назад»? - Немає такого слова, - посміхнувся старий. - Як так? – занервував кореспондент, - АЛГА значить «вперед», для слова «назад» теж має бути відповідне слово. - Ні. Немає такого. - Гаразд, а якщо вам потрібно у протилежну від АЛГА сторону, куди ви рухаєтесь? - Ми розвертаємось і… АЛГА. Ця історія не потрапила до газет, тому ми вважаємо за доцільне поділитися нею з вами. Адже право на доступ до інформації – одне з основних прав у нинішньому цивілізованому світі. ДЕЗОРІЄНТОВАНЕ ТІЛО. Говорячи «вперед» сучасна людина навряд чи розуміє, який саме вектор напрямку мається на увазі. Форма слів стала важливішою за значення слова. Людвіг Вітгенштейн у своїх працях доводив думку про переселення людини у світ словесних конструкцій, які в контексті життєдіяльності набувають власних значень, втрачаючи початкові сенс. Рух о тому, чи іншому напрямку не є дією, але являє собою важливу складову дії. Під ДІЄЮ ми розуміємо свідому трансформацію, яка кардинально змінює ситуацію, ставлячи суб’єкт у положення де потрібно робити вчинок. Вибір, таким чином, - відсутній. Суб’єкт змушений діяти. Яким чином? Інше питання. В даному випадку нас цікавить сам факт руху, який провокує дію. Рух фізичний, рух котрий позбавлений емоційної (оціночної) складової. Рух позбавлений ознак дії, який тим не менше є складовою частиною, та модератором фізичної дії. УМОВИ ЕКСПЕРИМЕНТУ. Зрощуючи, ми фіксуємо свою увагу на шести основних векторах руху, відносно однієї конкретної точки простору. Ось ці вектори: вперед, назад, ліво, право, вверх, вниз. Також, ми працюємо з різними точками (осями координат) у просторі. Ось ці точки: центр приміщення, центр тіла суб’єкта, центр тіла партнера (як об’єкта), центр тіла глядача (як об’єкта). Важливою складовою експерименту являється робота з незапрограмованими моментами у структурі перформансу. Якщо послідовність, та часова протяжність є фіксованими, обумовленими заздалегідь, то право обирати напрямок (вектор) руху ми делегуємо випадковості. Досягається це виключно механічним шляхом: за допомогою комп’ютера ми записали аудіо треки, які у довільному (випадковому) порядку транслюються аудіоплеєром кожному виконавцю окремо. Кожен з векторів руху транслюється у чотирьох градаціях (дві, чотири, вісім, шістнадцять секунд). Таким чином ми маємо зону варіативності у двадцять чотири способи руху. Ми працюємо із часовими проміжками, та чіткими командами – куди рухатись. Ми працюємо з центрами, які орієнтують нас у просторі, задаючи фіксовані точки системи координат. Ми працюємо із власним тілом, рефлектуючи та діючи відповідно до обмежуючих умов експерименту. Ми працюємо із присутніми людьми, даючи можливість споглядати, із розумінням поставлених перед виконавцями завдань. ідея, розробка концепту - Корній Демидюк. учасники, виконавці - Олександр Покотилюк, Корній Демидюк