10 весен без В'ячеслава Чорновола

Сам Вячеслав Максимович говорив, що обрав би життя, яке прожив. Він ішов дуже реалістично і по-мудрому прагматично. То був шлях важкий, зітканий з поневірянь, мордувань, голодівок, злиднів, нерозумінь, але й пробуджень, ідейних втілень. Усе своє життя Вячеслав Чорновіл боровся, страждав, творив, осмислював, аналізував. Він управляв областю, видавав газети, був депутатом Верховної Ради України кількох скликань, став гетьманом українського козацтва, лауреатом Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1996р.) у галузі журналістики й публіцистики, Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975р.), отримав орден Ярослава Мудрого V ступеня (1997р.), а передували цьому 15 років ув’язнення. Говорять, щоб осягнути масштаби Вячеслава Чорновола, потрібен час. І врешті-решт В.Чорновіл став міцним, переконливим, світлим і надійним серцем національно-демократичних сил, бо «цей вожак умів приймати рішення». Крім того, далекоглядний В.Чорновіл знав, як красиво переконати і правильно прогнозувати майбутнє. Чи це не якості Пророка?.. Його численні статті афоризмами жаріють в серцях українців: «Парламенська більшість – нахапалися і в кущі», «Про націоналізм жертовний і націоналізм кар’єрний», «Бюджет як міра патріотизму» і ряд інших. Уявіть, яку сміливість треба мати, щоб у той час піднімати такі теми! А це він робив для найдорожчого, найріднішого – для України. Богдан Томенчук говорив: «Він снив вільною Україною і він до неї спричинився». 25 березня 1999 року ми, українці, втратили «Пророка у своїй Вітчизні». І до сих пір тримаємося за голову: «А він же міг стати Президентом України...» Відомо, що 2000 року Вячеславу Чорноволу посмертно присвоєно звання Героя України. А герої терпіли арешти, погрози, безробіття, обшуки, допити, а героїв знищували, топтали і плювали в їхні очі. Це були очі Алли Горської, Олекси Тихого, Юрія Литвина, Валерія Марченка, Оксани Мешко, Василя Стуса, Вячеслава Чорновола та багатьох інших. Всі вони були за відродження України, її мови, культури, духовності. «Безжально знищувався цвіт української нації...» – говорив Василь Овсієнко, колишній політв’язень на могилах В.Стуса, О.Тихого, Ю.Литвина. Герої не боялися говорити правду, як тоді, 4 вересня 1965 року в кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» Вячеслав Чорновіл, Іван Дзюба і піднявся впевнено та мужньо Василь Стус зі словами: «Ми проти арештів української інтелігенціїї!» Ці люди були справді захисниками народних інтересів... А тепер, коли ми читаємо Вячеслава Чорновола, переосмислюючи і вдумуючись, чи не знаходимо ми того дороговказа – як і куди прямувати далі, тепер вже без нього?.. Втекло багато води від того злополучного дня загибелі Будителя нації, Ідеолога часу, чия нездоланна віра і велика ідея – крок за кроком прямувати до самостійної, соборної України – ведуть нас, рухівців, свідомих українців після смерті Вячеслава Чорновола по життю. Нехай же нас об’єднує висока мета і мудре слово во ім’я пам’яті Вячеслава Чорновола! Слава Україні! Г.Лукьяненко, поетеса, членкиня НРУ.