Кримська операція 1918, Петро Болбочан

Петро́ Фе́дорович Болбоча́н (*5 жовтня 1883 — †28 червня 1919) — український військовий діяч, полковник Армії УНР. [ред.] Біографія Петро Федорович Болбочан народився 5 жовтня 1883 року в селі Геджев (Гиждево) Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині село Ярівка Хотинського району Чернівецька область). Син священика. В 1905 році закінчив Кишинівську духовну семінарію. 1909 року закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище, Під час навчання у ньому організував український гурток для поширення рідного слова. Під час Першої світової війни — офіцер 38-го Тобольського полку. Нагороджений орденом за виявлену хоробрість. [ред.] Армія Української Народної Республіки Після революції Болбочан активно розпочав організацію українських військових частин і допоміг у формуванні 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького з частин російської армії. Сформував з добровольців 5-го корпусу Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. 22 листопада Петра Болбочана призначено командиром полку. На початку грудня 1-й Український полк був ліквідований з наказу корпусного солдатського комітету, що перебував під контролем більшовиків). Незважаючи на опір Болбочана, полк був роззброєний, а казарми — підірвані та розбиті гарматами. Значна кількість українців загинула. У січні 1918 року, напередодні більшовицької окупації столиці, П. Болбочан і частина старшин з великими труднощами дісталися Києва. Хоча офіційного дозволу не отримав, формує військовий підрозділ — Республіканський курінь. На чолі цього куреня П. Болбочан взяв участь у придушенні січневого повстання більшовиків у столиці. Невдовзі Республіканський курінь реорганізовано у 2-й Запорізький піший курінь та приєднано до Окремого Запорізького загону, командиром якого призначили генерала К. Прісовського. Співпрацює з Українською партією соціалістів-самостійників. Відступаючи з Києва, Окремий Запорізький загін прикривав від'їзд уряду УНР. Після відходу до Житомира П. Болбочана призначили губерніальним військовим комендантом Волині. Після укладення Берестейського миру Окремий Запорізький загін брав участь у наступі на Київ разом із Січовими Стрільцями та Гайдамацьким кошем Слобідської України, керованим Симоном Петлюрою. 2 березня 1918 року — 2-й Запорізький курінь на чолі з Петром Болбочаном, випереджаючи німецькі війська, першим увійшов до Києва. 4 березня 1918 року Окремий Запорізький загін відправили на більшовицький фронт в авангарді німецьких військ. У березні запоріжці визволили: Гребінку, Лубни, Ромодан, Полтаву. 12 березня Запорізький загін реорганізовується у Запорізьку дивізію під командуванням генерала З. Натрієва. Петра Болбочана призначають командиром 2-го Запорізького пішого полку. Він став найбільшим і найкращим полком Запорізької дивізії. На прапорі полку довкола тризуба був напис «З вірою твердою в конечну перемогу вперед, за Україну!». 10 квітня 1918 року штаб запоріжців отримав таємний наказ уряду УНР — випереджаючи німецькі війська, захопити Крим. Петро Болбочан призначений командиром Кримської групи Армії УНР на правах дивізії. 22 квітня Кримська група захопила Джанкой — першу вузлову станцію Криму, а 24 квітня — Сімферополь. У червні 1918 року, за гетьмана Павла Скоропадського, розпочався наступ більшовиків на Україну. Дивізію Петра Болбочана відправили на охорону українсько-російського кордону на північ від Слов'янська. Протягом трьох місяців запоріжці вели виснажливі бої з більшовиками. 5 листопада 1918 року отримав звання полковника армії Української Держави. У листопаді 1918 полк під командуванням Болбочана одним з перших перейшов на бік Директорії УНР і був основною силою у повстанні проти гетьмана П. Скоропадського. Полковник підтримав антигетьманське повстання, проте висунув умову — зберегти від руйнування державний апарат. (Згодом ця умова була порушена.) Він категорично виступав проти спільних дій з більшовиками. Болбочан вважав, що варто боротися лише за