Восьме березня

Це день для жінок.В день восьмого березня всі мають бути радісні особливо жінки,а хлопці мають їм щось подарувати.Восьме березня народилося як свято жінок-феміністок (Клара Цеткін у своїх брошурах і статтях неодноразово вживала саме цей термін). А те, що фемінізм у ті часи був переважно соціалістичного спрямування, так це реальність, зумовлена викликами часу. Адже йшлося про одночасне здобуття політичних (участь у виборах) і соціальних (8-годинний робочий день, оплачувана відпустка по вагітності, рівна зарплата з чоловіками) прав працюючих жінок. "У кожній країні соціалістки щорічно проводять Жіночий день, який слугує для агітації за надання жінкам виборчого права... Цьому дневі слід надати статус міжнародного". І названий цей день був з щиро німецькою ґрунтовністю: "День міжнародної солідарності жінок у боротьбі за економічне, політичне й соціальне рівноправ’я". я вічно придумую собі якісь заморочки. типу "от якщо він мені подарує щось таке едаке, то значить він мене любить, а якшо ні...ууууу!!" або "от я буду посилено зараз думати про нього і він мені має подзвонити, якшо кохає, бо він повинен відчувати мене на відстані, а якщо ні...", або "якшо ми проснемося завтра в одночасно, значить ми споріднені душі" ну і ще купу всякої фігні. ну розумом я розумію, що це повна маячня, але так цікавіше жити. жити по-дівчачому - значить жити кльово!))гг ну і от перед восьмим березня я задумала собі таке. якщо він зуміє мене здивувати, значить він...(не скажу шо, але шось дуже хороше). Назар подарував мені купу різнокольорових носочків в квіточки і смужечки, коротенькі і довгі, різні-різні ))))) !!! і це самий кльовий подарунок, який я отримувала! і тепер знаю, шо всі ці пафосні слова, шо інколи дрібниця буває цінніша за діамант є правдивими, бо, факін шіт, нарешті хоч хтось з хлопців вивчив від чого я тащуся! ось :) То був для мене щасливий час першого року за кордоному, коли все ще було довкола цікавим і користування Transport Publique de Montreal здавалося романтичним мистецтвом :-) Я брав в Університеті досить цікавий курс слухачами якого були виключно іноземці. 8 березня тут, у Монтреалі, був звичайний робочий день. Коли я прийшов в Універ, я відразу відчув збуджений рух росіян, їх було чоловік 5-6 у групі, майже всі приємні хлопці і дівчата, які наївно дививуалися, чому я просив їх ніколи мене не називати "хохлом". Так, я був опозиційний українець, що лише менше року тому купував на останні 5 гривень сигарети і бутерброди тим, хто мерз у палатках "Україна Без Кучми". Раптом десь посередині уроку, хтось з росіян піднявся і запропонував після уроку всім пійти у піццерію "бо ж сьогодні Восьме Березня, день коли жінок треба любити і шанувати..." Мені стало ніяково, я сидів і мовчав. В принципі, такі ініціативи пійти поїсти в ресторані у нас в групі приймалися "на ура". Але ж цього разу ні. Pішуче і згуртовано проти виступили... румуни. Їх було з пів групи і тому їх голос був майже вирішальним: "Ні, це не свято". Вчитель француз дивився на це круглими очима, не розуміючи раптову радикальність румунів... Румунів відразу підтримав албанець, він також був схожим зовні на румунів і тримався з ними. Китайці і латинос просто крутили головою між румунами і росіянами. Я сидів на задній парті з двома болгарами, вони були чоловік і дружина. Вони були інтеліґентні і поважні, стаpші за нас. У нього було ім’я Ніколай і, якось він мене здивував, коли напівсерйозно заявив, що йому не подобається українська абетка "бо ви взяли деякі латинські літери". Отже, болгари мовчали, вони могли схилити терези дискусію на користь росіян, що почали вже щось безнадійно говорити про "міжнародність і інтернаціональність сьогодняшнього дня", але ні, болгари мовчали. Коли китайцям і латинос ця розмова набридла, вчитель закрив цю дискусію. Росіяни пійшли на свою гулянку самі. Коли ми йшли з болгарами до метро я їх запитав "Як вам сьогодніщня пропозиція росіян?" Болга