ГРУПА УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

360 подписчиков

Я запитую в себе, питаю у вас,у людей Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми- українці? І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, що ще од Байди нам в'ється І що ми на вкраїні- таки український народ, а не просто населення, як це у звітах дається. І що хміль наш- у пісні, а не в барилах вина, І що щедрість- в серцях, а не лиш у крамничних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край територія, а не вкраїна. Я до себе кажу і до кожного з вас: Говори! Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитаймо у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати? Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чом солодшим од меду нам видався час забуття Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога Українці мої! То вкраїнці ми-чи як? Чи в "могилах" і вмерти судила нам доля пихата? Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у душах смиренність "меншого брата"? Українці мої! Як гірчать мені власні слова... Знаю добре і вам вони не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?...стерпи!" Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво: Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи? Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву? То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря, А хіба не зотліє на тлін українство між нами, Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами? Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил Можна жити й хохлами і від того не згіркне хлібина. ТІЛЬКИ ХТО Ж КОЛИСЬ НЕБО НАХИЛИТЬ ДО ВАШИХ МОГИЛ, ЯК НЕ ЗРАДЖЕНА ВАМИ, ЗНЕВАЖЕНА ВАМИ ВКРАЇНА...