Моя люба Чапаєвка

23 подписчиков

Група присвячена селищу Чапаєвка (історична назва: Віта Литовська) м. Київ, Голосіївський район. Історія мого рідного краю розпочинається ще з часів неоліту, коли наші предки копали мотиками землю та приручали корів і свиней. Земля багатостраждальна та виплакана не одним поколінням і не один вік. Точилися тут і війни, і міжусобиці різні, і голодували не один рік. Мальовнича місцина Київщини – селище Чапаєвка (історична назва: Віта-Литовська), яке розкинулося на берегах річки Віти, між селом Пирогів, Кончою-Заспою, Дніпром і Жуковим островом. Достеменно невідомо кому своєю назвою завдячує Чапаєвка. За загальноприйнятою версією, доречі, саме нею і пишаються місцеві мешканці, начебто сам Василь Іванович бував у селищі. А мій покійний дідусь говорив, що назву воно отримало від колгоспу, який колись був на його території і носив назву Чапаєвського. Край, де сонце щовечора закочується за гору спати, а вранці встає і купається в Дніпрі. Де люди такі працьовиті і до пліткарства охочі, що, мабуть, не їли б і хліба, і сала, тільки дай їм про когось поговорити, осудити, оббрехати і рознести на всі круги. Місцина, де колись майже у кожного були кози і корови, де саджали картоплю і гарбузи. Росли попід парканом коноплі зелені, соняшники і бузкові кущі, а в тих кущах густих і ароматно звабливих гуділи бджоли та хрущі. На синьому плесі Віти плавали качки та білопері гуси, яке щовесни норовило витекти за береги, і викликало турботу у аборигенів. А ті боялися за городи і свої хати, бо велика вода, то неконтрольована стихія Природи. Були діброви, були зелені луки, по яким бігали дикі кабани і козулі – граційні кози. Було все, але…