ПОГУДИМ

Маніфест середнього класу (українська версія) Юрий Романенко 20 декабря 2008 в 14:41 Привид бродить по Україні, Привид середнього класу. В холодних квартирах разом з маленькими дітьми, під акомпонемент інформаційних помий, міліони українців з жахом дожидаються нового курсу долара на міжбанку, чергової виплати кредиту за квартиру і машину, а найнещасливіші "ждуть-не дождуться" в гості колекторів і оцінювачів майна. Так, в кредитних муках, умирає українська мрія про то як, кожний, хто уміє і хоче працювати, здатний досягти достатку і жити по-людськи – в своїй квартирі, їздить на своїй машині, мати різноманітне і якісне дозвілля, а відпустку і Новий рік проводити в Туреччині і Карпатах. Міліони людей повірили, що вони можуть жити по-людськи покладаючись тільки на себе, "забивши" на державу, яка, в свою чергу, давно "забила" на них. Втім, ні, держава "забила" на своїх громадян тільки в том, що стосується її зобов’язань перед ними, але використовувала і використовує будь-яку можливість, аби видоїти останні соки із них. В цьому немає нічого дивного. Державу давно контролює декілька десятків олігархічних сімей. В 2004 році вони переписали Конституцію України під себе. Навмисно вони розділилися на синіх, оранжевих, білих і сіро-буро-малинових. Так простіше управляти народом - принцип "розділяй і володарюй " ніхто не відміняв. Через це в Україні ще багато людей, які вірять, що між віктором януковичем і юлею тимошенко є якась різниця. Тоді коли різниця така же, як між Coca-cola і Pepsi-cola, а суть – синтетика. Таке ж "покоління pepsi" зараз у владі в Україні. Таке ж удаване і таке ж синтетичне, а суть його дій одна – грабіж країни і народу. Влада ними розглядається як спосіб дерибану всього і вся. Народ - як бидло, яке можна нагинати до нескінченності. Всі 17 років упирі грабували країну, розказуючи казки про "бідну Україну". Але хіба можна 17 років грабувати бідну країну? Неможна. Через казки про бідну країну, вони прикривали ту жахливу нерівність, яка із нізвідки виросла в вигляді великих і малих "Конча-Засп" по всій Україні. Вони крали, а ми умирали. Тільки вдумайтеся – без війни населення України скоротилося на 6 міліонів людей! Ми впереді всієї планети по темпах вимирання населення і західні дослідники уже називають Україну країною "мальтузіанського пекла". Наші "правителі" ніби на картині Пітера Брейгеля-молодшого "Сліпі" ведуть нас в пропасть. Вони сліпі в свїй пожадливості і не здатні зупинитися. Тянеться і тянеться рука. Перший упав, другий, третий… а ми покірно ідемо вслід за ними, ніби стадо баранів. Хіба ми хочемо померти? Ні. Ми хочемо жити. Ми навіть занадто любимо життя. Хочемо народжувати дітей. Мріємо про сильну і красиву країну, з якою будуть рахуватися сусіди і не тільки вони. Хіба ми барани? Ні. Багато з нас без зв’язків, чиєї-небудь підтримки, побудували свою маленьку успішну Україну. Без підтримки держави утримують родичів. Наперекір державі дають добру освіту своїм дітям. Ми взагалі живемо наперекір цій країні. 70%(!) українців надіються тільки на свої сили! Хіба ми не бачимо, куди вони ведуть країну? Бачимо і навіть дуже добре. Та й тяжко не побачити, коли черговий мажор-убивця уникає суду. Коли суддя хвалиться, що є така традиція – "засівати міліонами" свою посаду. Коли в Холодоморі мерзне добра половина країни, а друга половина із жахом чекає звільнення. Чому ж ми ідемо як барани за ними, якщо ми точно знаємо, що ми не барани? Скільки ми будемо ще мириться с цією мерзотою, яка через свої мас-медіа навязує нам роздор, страх і безсилля? Кожний день нам внушають, що "все пропало і нічого змінити неможливо". Що ми маємо змиритися і… платити! Платити за спекулятивні витівки нацбанківскої банди стельмаха, полошенка і Ко! Платити банкам, які піднімають відсоткові ст