ДІСТАЛИ! МАНІФЕСТ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ

Примара бродить Україною, примара середнього класу. У холодних квартирах разом з маленькими дітьми під акомпанемент інформаційних помиїв мільйони українців з жахом чекають нового курсу долара на міжбанку, чергової виплати кредиту за квартиру і машину, а найнещасливіші «чекають-не-дочекаються» в гості колекторів і оцінювачів майна. Так в кредитних муках вмирає українська мрія про те, що кожен, хто уміє і хоче працювати, здатний досягти статків і жити по-людськи - в своїй квартирі, їздити на власній машині, мати різноманітне і якісне дозвілля, а відпустку і Новий рік проводити в Туреччині і Карпатах. Мільйони людей повірили, що вони можуть жити по-людськи покладаючись лише на себе, «забивши» на державу, яка, у свою чергу, давно «забила» на них. Втім, ні, - держава «забила» на своїх громадян тільки у тому, що стосується її зобов'язань перед ними, але використовувала і використовує будь-яку можливість, щоб видоїти останні соки з них, як тільки з’являється щонайменша можливість. У цьому немає нічого дивного. Державу давно контролюють декілька десятків олігархічних сімей. У 2004 році вони переписали Конституцію України під себе. Умовно вони розділилися на синіх, оранжевих, білих і сіро-буро-малинових. Так простіше управляти народом (багато хто з нас забув, що принцип «поділяй і володарюй» ніхто не відміняв). Тому в Україні ще багато людей, які вірять, що між Віктором Януковичем і Юлією Тимошенко є якась різниця. В той час як різниця така ж, як між Coca-Cola і Pepsi-Cola, а суть - синтетика. Таке ж «покоління pepsi» зараз у владі в Україні. Таке ж удаване і таке ж синтетичне, а суть його дій одна - пограбування країни і народу. Влада ними розглядається як спосіб дерібана всього і все. Народ - як бидло, яке можна нагинати до безкінечності. Всі 17 років упирі грабували країну, розповідаючи казки про «бідну Україну». Але хіба можна 17 років грабувати бідну країну? Не можна. Через казки про бідну країну, вони прикривали ту жахливу нерівність, яка з невідомо звідки не виросла у вигляді великих і малих «Конча-Засп» по всій Україні. Вони крали, а ми вмирали. Тільки вдумайтеся - без війни населення України скоротилося на 6 млн. чоловік. Ми попереду всієї планети за темпами вимирання населення і західні дослідники вже називають Україну країною «мальтузіанського пекла». Наші «правителі» немов на полотні Пітера Брейгеля-молодшого «Сліпі» ведуть нас в провалля. Вони сліпі в своїй скнарі і не здатні зупинитися. Тягнеться і тягнеться рука. Перший впав, другий, третій...а ми покірно йдемо услід за ними немов стадо баранів. Хіба ми хочемо померти? Ні. Ми хочемо жити. Ми навіть занадто любимо життя. Хочемо народжувати дітей. Мріємо про сильну і красиву країну, на яку зважатимуть сусіди і не тільки вони. Хіба ми барани? Ні. Багато хто з нас без зв'язків, або сторонньої підтримки, побудували свою маленьку успішну Україну. Без підтримки держави утримуємо батьків. Всупереч державі даємо гарну освіту своїм дітям. Ми взагалі, живемо всупереч цій державі. 70%(!) українців покладаються тільки на свої сили! Хіба ми не бачимо, куди вони ведуть країну? Бачимо і, навіть дуже добре. Та й важко не помітити, коли черговий мажор-вбивця уникає суду. Коли суддя хвалиться, що є така традиція - «засівати мільйонами» свою посаду. Коли в Холодоморі мерзне добра половина країни, а друга половина з жахом чекає звільнення. Чому ж ми йдемо як барани за ними, якщо ми точно знаємо, що ми не барани? Скільки ми ще миритимемося з тією мерзотою, яка через свої мас-медіа нав'язує нам розбрат, страх і безсилля. Щодня нам зомбують, що «все пропало і нічого змінити не можна». Що ми повинні змиритися і.. платити! Платити за спекулятивні витівки нацбанківської банди Стельмаха і Ко?! Платити банкам, які піднімають процентні ставки коли долар падає, коли євро піднімається, коли валиться ціна на нафту або коли у банкіра просто виникло свербіння в лівій півкулі. Платити за великі і малі прориви Юлії Тимошенко. Платити за апетити олігархів Януковича. Платити за хворі фантазії Віктора Андр