FUN CLUB Madyary-City (Миколаївка)

166 подписчиков

Подільський чехоград Iз тисяч пасажирів, яких щодоби перевозить в обох напрямках Південно-Західна залізниця, очевидно, тільки абсолютна меншість устигне крізь вагонні вікна черкнути поглядом по двох непримітних полустанках на перегоні Козятин—Калинівка. А ще за хвильку назви Миколаївка і Голендри, ні про що подорожнім не сказавши, безповоротно відлетять назад, щоб остаточно загубитись у пам'яті. І лише одиниці пригадають, що якраз про їхні тимчасові домівки на колесах, що стугонять по рейках за кількадесят метрів од жител, можливо, саме тут занотував автобіографічні рядки Василь Земляк: «...Попід самісіньку дідову хату з Європи до Азії ходять товарні та поштові поїзди, і кожен паровоз вважає чомусь за потрібне свиснути саме під хатою». Завдяки письменнику ті місця обіч залізниці назавжди залишаться на літературній карті України. Втім на карті не тільки літературній. І не тільки України. Інтернаціонал імені... Миколи II Ітиметься передусім про Миколаївку. Згадка про Голендри — то лише так, задля справедливості, адже історично обидві назви пов'язані нерозривно. Історія цього села — на відміну від тих, витоки яких губляться в глибинах минувшини, — має точну хронологічну прив'язку: 1791 року, тобто в добу Катерини II, група німецьких колоністів отримала дозвіл переселитися сюди з Прибалтики. Громада не вперше міняла місце проживання. Члени її належали до конфесії менонітів, тож свого часу мусили покинути батьківщину через релігійні переслідування й осісти на східному березі Балтійського моря, а в подальші часи перебрались на багатші землі. Поміщик з родини Потоцьких на пільгових умовах надав прибульцям угіддя в урочищі Михайлин, де вони розгорнули низку хуторів, що об'єднувались у колонію Голендри. Назва походить від самоназви колоністів — голендери (цікаво й інше: Hollеnder по-німецьки означає голландець; можливо, самоназва пояснюється тим, що вони були послідовниками релігійного вчення, яке поширилось по світу якраз із Голландії). Колонія швидко стала заможною і впродовж наступних десятиліть підтримувала тісні економічні стосунки з довколишніми господарями. Можливо, так тривало б і далі, якби нові реалії не увійшли в суперечність iз пацифістськими переконаннями менонітів. Указ Олександра II про загальну військову повинність поставив їх перед ультимативним вибором: або скоритись, або покинути Росію. Більшість колоністів обрала друге. Спродавши за безцінь майно, 1874 року вони рушили на історичну батьківщину. Однак були й такі, що залишились, прийнявши вимоги самодержця. У подальшому нащадки колоністів асимілювались, сьогодні про них нагадують тільки суто німецькі прізвища, які носять представники інших національностей: Штольц, Фогель, Ланкамер. Однак угіддя довго не пустували. У жовтні того ж року оформляється купча, внаслідок якої вони переходять до нових власників — до товариства чехів. На ту пору в Австро-Угорщині розгортаються процеси збідніння та обезземелювання селян, які радо переселяються на нові території. У свою чергу, царський уряд надає їм пільги, оскільки зацікавлений в ефективному використанні чималих маєтностей, конфіскованих у поляків після антиросійського повстання. На Україні переселенці з Чехії отримували землі здебільшого у Волинській губернії (на території теперішніх Рівненської та Житомирської областей), а також у Придніпров'ї та в Криму. А от на Поділлі Голендри виявились єдиним чеським анклавом — південним відгалуженням так званих «волинських чехів». Архівних документів про те, звідки родом прибульці, знайти поки що не вдалося, але активісти громади, посилаючись на непрямі свідчення та перекази старих людей, вважають своєю первісною батьківщиною Південну Моравію. Відтак попередня назва колонії протрималась недовго. Уже в листопаді 1890 року сільський сход подає клопотання в столицю про перейменування поселення в Миколаївку «в честь Його імператорського височества наступника цесаревича великого князя Миколи Олександровича».