=((((=ЖиТТя=))))=

162 подписчиков

Житя прекрасне.......,але інколи придає нам багато болю......(((((....Тут ми можемо поговорити про недоліки життя і про його хороші сторони)))) Знаешь, чем отличается жизнь от фильма? Это кино ты никогда не досмотришь до конца. Что-то всегда останется за кадром, а что-то ты просто не поймешь. И увы, никто из нас не доживет до титров… Житт́я — з точки зору природознавства — це динамічний стан організму, який полягає в неперервності процесів обміну матерією та енергією із зовнішнім середовищем. Життя є одним з небагатьох процесів у світі, які зменшують ентропію (нехай лише локально). Найогидніші очі порожні, Найгрізніше мовчить гроза, Найнікчемніші дурні вельможні, Найпідліша брехлива сльоза. Найпрекрасніша мати щаслива, Найсолодші кохані вуста, Найчистіша душа невразлива, Найскладніша людина проста. Але правди в брехні не розмішуй, Не ганьби все підряд без пуття, Бо на світі той наймудріший, Хто найдужче любить життя. Хто ти, Любове? Що ти, Любове? Спалах чуття? Чи дарунок таланту? Тіла жага чи божественне слово? Попіл чи полум’я? Фенікс чи фантом? Що ти, Любове? Падіння в безодню? Чи ейфоричний хвилюючий трунок? Хижої пристрасті паща голодна Чи розцяцьковані квітами труни? Котиться вир, і нема йому впину, В ньому зливаються атоми, люди — Драми, гротески, комедії, кпини: Є, і було, і триває, і буде! Грізна любов, найніжніше кохання, Шепіт несміливий, слово шалене — Все поспіша на олтар сподівання — В пащу неситу, в пащу вогненну. Де розуміння? Де ти, критерій? Логіка мовчки навколішки стала. Істини мати. Вершина містерій. Ясна і темна. Мінлива і стала. Гинуть світи. І спалахують зорі В нових галактик вселенському громі, Кроноси юні в інших просторах Інші будують Любові хороми. Хай у безмежжя пливуть одиноко Скелі, мов свідки космічної драми. Єви в едемах ідуть ясноокі І обнімають коханих Адамів. Будуть і яблука, будуть і змії, Будуть єгови, будуть падіння, Каїна заздрість, Авеля мрії Чорні і світлі пустять пагіння. Крізь революції, царства, поеми Підуть потомки Адама до неба, Щоб написати нові проеми І в епілозі розгадувать ребус — Ребус кохання… Що ж ти, Любове? Іскра прадавнього змія Аканти? Темна мара чи божественне слово? Попіл чи полум’я? Фенікс чи фантом? Олесь Бердник, вірш з роману-феєрії "Зоряний Корсар" Трек “цей кучерявий клен за хатою…” цей кучерявий клен за хатою красиво листя вниз кидав, кивав короною крислатою, – я все це бачив, все це знав… я знав цей ризик – йти по осені, коли вкоротить зрілість дні і блисне сивина непрошено, – але не вірилось мені: – невже розумна це робота, аби десь сохнути листом?… - а клен зелене світить жовто перед химерним Божеством; його затінить молодь зелено, наздожене-пережене… – чому ж згоряють люди, клени? – як це безглуздя злить мене!… Трек “тіні, відбитки…” тіні, відбитки, безглуздий хід, руки розумні і плач сиріт, муки, машини і чадний дим, - можеш пити, можеш стріляти, - все одно минається світ, все одно розлучатися з ним, - … тільки – приємно – молодому - в екстаз поринати, тільки – приємно – красивому - Життя віддавати, - вмираючи творити агресивну любов…