smile .

70 подписчиков

Колись у світі жила собі одна дівчинка, досить непривітна і неприємна на вигляд. Коли вона була ще немовлям, всі вади вдачі вже були яскраво виражені. Немовлям вона була плаксивим і вередливим, батьки мали із нею купу клопоту. В три роки з її обличчя не сходив вираз загального незадоволення, який дратував усіх довкола. В шість за невеселість її прозвали «невдячною свинюкою», бо в моменти, коли на думку дорослих нормальна дитина мали б луснути від щастя, ця навіть не усміхалася. Хоча ні. Іноді усміхатися їй все ж доводилося, бо інакше, як вона тоді вже збагнула, гнів дорослих виросте до неосяжних розмірів і весь звалиться на її маленьку дурну голову. В дванадцять дівча мало прізвисько «мерзота», обмаль друзів і вічно кислий вираз обличчя. В чотирнадцять вона почала перші серйозні спроби осмислити власне життя, зрозуміти своє місце в цьому світі, стала ще більш замкнутою і невеселою. Тепер її звичайний вираз обличчя можна було б назвати серйозним і похмурим. Деяким він здавався навіть злим і презирливим. У шістнадцять її обличчя стало сумним і нещасним, вона часто плакала, а дорослі говорили їй таке: «Подивися на успішних людей, на тих, кому все вдається. Вони всі усміхнені, відкриті, оптимістично налаштовані, дотепні і веселі. А тепер подивися на свою незадоволену бридку пику, що дивного, що в тебе нічого добре не виходить?» Подруги казали їй: «Якщо хочеш подобатися хлопцям, ти маєш усміхатися, бути легкою, привітною, грайливою». Та всі розумні поради були марні. Дівчинка залишалася вірною своїй вселенській скорботі.