...тінь_вітру...

34 подписчиков

Ця історія про прокляті книжки, про людину, яка їх написала, про вигаданого персонажа, який вирвався зі сторінок роману, щоб спалити його, про зраду та втрачену дружбу. Це історія про кохання, ненависть та мрії, що живуть в тіні вітру. На Французькому Вокзалі було безлюдно; залізничні рейки від яких відбивалося палаюче сяйво світанку, вигиналися в імлі, немов блискучі шаблі Хуліан провів кілька годин, загубившись у магії слів; у ці години він скидав із себе своє ім"я, немов власну шкіру, й намагався відчути себе людиною. Він мріяв про героїв своїх іще не написаних творів - єдини притулок, що залишився в його душі. Тоді він уже знав, що Пенелопа не прийде. Незадовго до дванадцятої на станцію прибув Мікель Молінер, віддав Хуліанові квитки й усі свої заощадження. Двоє друзів міцно обнялися без зайвих слів. Хуліан ніколи раніше не бачив, щоб Мікель Молінер плакав. Годинники були всюди, вони відлічували останні хвилини. - Ще є час, - пробурмотів Мікель, не зводячи очей зі входу на станцію. Але о п"ять хвилин на першу начальник станції дав останній дзвінок для пасажирів, які їхали до Парижа. Потяг уже почав рухатися вздовж платформи, й Хуліан обернувся, щоб востаннє попрощатися з другом. Мікель Молінер дивився на нього, тримаючи руки в кишенях. - Пиши! - гукнув він. - Напишу, тільки-но дістанусь туди! - Ні! Пиши книжки. Не листи. Пиши їх задля мене, задля Пенелопи. Хуліан кивнув головою, тільки зараз розуміючи, як йому бракуватиме друга. - І не вртачай мрій! - гукав Мікель. - Ніколи не знаєш, коли вони знадобляться! - Завжди, - прошепотів Хуліан, але рев потяга заглушив його слова.