Людина-зеркало

Людина,дивившись на світ,дивиться так,ніби в зеркало:вона помічає тільки своє відображення в ньому.Тому і абсолютно логічні відмінності світовідчування людей залежно від зміни внутрішніх станів: мені погано – і весь світ котиться в тартарари, мені добре – і все довкола співає і танцює, навіть якщо при цьому ближньому бачиться все навпаки. Ближнього тут, грубо кажучи, «взагалі не стояло». «Ти хто такий?» – звучить в кожному з нас по відношенню до всіх ближніх і далеким вічне питання Паниковського. Дійсно, хто такий цей інша людина, якщо він – не я, якщо він відмінний від мене?Якщо я не знаходжу в нім нічого спільного з собою? Може, його простіше убити, як великого павука, який не викликає жодних асоціацій з собою, а, відповідно, і прихильності? Але ж так і вбивали і вбивають зараз всіх «інших», не своїх, інакодумців, ворогів і так далі і тому подібне До чого про це говорити, якщо механізм спочатку закладений в людині самою Природою? А до того, що існує і альтернативний стан – «людина-вікно», стан, в якому знаходилися мудрі, розвинені люди.Такі люди бачили в інших людях не своє відображення, а щось нове, прекрасне і розширююче внутрішній світ. Після себе вони залишили людству надію на те, що є вихід з «дзеркального ув'язнення». Вони говорили про те, що якщо людина докладе певні зусилля, то зрозуміє, що все в Природі діє згідно із законом віддачі, законом Альтруїзму. Природа за своєю суттю симбіотічна і повністю побудована на взаємозалежності. Усвідомивши цей закон, людина стає «людиною-вікном», крізьякого в темний світ інших входить світло, або просто – людиною