НЕ БУДЬ БАЙДУЖИМ!!!!!!!

45 подписчиков

В тебе є мама?!В тебе є тато?! Ти здоровий(а)?! ДОБРЕ ТОБІ!!!! Цю групу створено для моральної підтримки Анни-Марії Бекеш!17 грудня 1999 року у Бекеш Надії Богданівни, яка викладала в Івано-Франківському педагогічному університеті ім. В.Стефаника, народилася дівчинка. Назвали її Анна-Марія, а ніжно називали Анюся. Дівчинка росла веселою, життєрадісною, дуже допитливою. Рано навчилася читати. Відвідувала дитячий садок «Дзвіночок». І ось справжнє горе вривається в цю сім’ю. 30 вересня 2005 року помирає мати дівчинки. Батька немає. Бабуся померла раніше. Дівчинка залишається сама у цьому великому світі. Її опікуном стає сестра її бабусі Сіні цина Емілія Василівна, яка зараз перебуває на пенсії. Ця освічена жінка все своє подальше життя присвятила цій дитині. 1 вересня 2006 року Аня переступила поріг нашої(21) школи і стала ученицею. Це дуже красива дівчинка з голубими очима і довгим білявим волоссям. А яка розумна!!! Читала вільно, як доросла. Дуже, дуже багато читала. Прочитані книги рекламувала дітям, ніби заохочуючи їх: «Читайте як я!» Добросовісно працювала і в класі, і вдома. Старанна, ретельна, відповідальна. Писала грамотно, каліграфічно. Любила математику, логіку. Її дуже любили всі діти класу і ніжно називали: «Ти-наше сонечко! Ти наш золотий промінчик». А недавно я почула: «Наша Аня не сонечко, а наш діамантик». Захоплювалась малюванням. Весь вільний час малювала. І в лікарні, в тяжкий для неї час, малює на підвіконні навіть при повному місяці. Малює церкви з написом «Христос Воскрес!» і дуже чекає Великодня. Адже впевнена, що одужає до цього часу. А до нього ще так неблизько. Скільки ще болю треба витримати цій мужній дівчинці!!! Вона витримає. В це вірить вона, в це віримо всі ми. А як вона любила уроки фізкультури! В своєму рожевому костюмчику, в своїх рожевих кросів очках вона була якась неземна, ніби дівчинка з якоїсь казки. Пише вірші. Коли в нас було закриття літнього пришкільного табору, вчителька попросила Анічку прочитати 2 свої вірші(на її вибір). Вона вийшла і оголосила: «Тато»,-прочитала, а потім всі почули: «Мама». Ми слухали, в очах стояли сльози, а душа кожного ридала. Після свята вчителька спитала Аню: «а чому саме ці вірші ти вибрала?», на що дівчинка їй відповіла: «Ірино Миколаївно, просто ви і мої однокласники знаєте,що в мене нема ні мами, ні татка, а мені хотілось щоб діти зі всієї школи це знали і цінували своїх батьків». 28 серпня вчителька почула, що 29 серпня вона не прйде до школи по книжечки, бо піде з бабусею до лікаря. Аню положили в лікарню через низький гемоглобін. А 2 вересня!!! У кожного стиснулося серце і, здається, не відпускає і досі: діагноз-ГОСТРА ФОРМА ЛЕЙКЕМІЇ. І тут надія: ця форма піддається лікуванню. 33дня йде страшна боротьба за життя цієї дитини там в лікарні. Борються лікарі, бореться і Емілія Василівна, яка лежить з Анею в одній палаті, щодня бачить муку своєї онуки і все робить, щоб полегшити біль. Яке терпіння треба мати цій жінці, який хрест несе вона на своїх плечах! Скільки сліз не виплаканих, скільки просьб до Всевишнього, ми можемо тільки уявляти. Це горе зробило Аніних однокласників(третьокласників) якимись дорослішими. Перед ними велике фото однокласниці. Вони вчаться і за неї! Передають їй книги, журнали, малюють малюнки!!! Кожний день наша школа починає з молитви «Отче наш» і хтось один(йде по черзі): «Боже дай нашій Ані здоров’я». Ми знаємо і віримо, що колективна молитва має велику силу. Стан здоров’я… Хіба можна собі уявити, як витримати 1 раз в 2 тижні пункцію головного чи спинного мозку. А раз у 3 дні хіміотерапію. Кожний третій день дитина лежить під капельницею: зранку-хімія, після обіду-кров вливають. Аня дуже знесилена. А крім цієї хіміотерапії ще багато дорогих ліків. Треба мати великі гроші, дуже великі!