"Шофер, десь тут..."

З причин АБСОЛЮТНОЇ зневаги (чи навіть ненависті, якщо хочете), яка визрівала довгими днями, місяцями і роками, до водіїв, а особливо ПАСАЖИРІВ-ДЕБІЛІВ, започатковую (урочисто відкриваю) цю тему: "Шофер, десь тут...". Тема носить характер вуйко-братсько-сватських , взаємодвідносин ДЕБІЛІВ-ПАСАЖИРІВ, які просять (саме просять), і заради цього вони здатні з самого останнього сидіння пробиватися, нахабно штовхаючись, відтоптуючи усі пальці ніг іншим, а інколи й тримаючись за тебе, своїми вимазаними салом, сметаною, слюною, соплями чи дитячим лайном руками саме до передніх дверей (бо тиснучи кнопку на задніх дверях - не відбувається контакту тет-а-тет), щоб лагідним, підлабузницьким голоском проспівати (в до-мажорі) по западенськи:"Шооофер, десь тут зупинііііть...". Як наслідок: різке гальмування, що супроводжується "пресингом" у передній частині автобуса. Хуйня, можна перетерпіти. Зате погляньте, на щасливе усміхнене обличчя грубої рагулюватої тьотки, яка дакує водію рівно стільки, скільки сходинок на виході з маршрутки. Рагуль-водій сяє, цвіте від любязності, "щирості" дяк: "Прошу, пані...". "Щасливої дороги, дай боже вам і вашій..." - чують всі, хто у середині і перехожі. І вся ця процесія займає,як мінімум 45 сек., при тому що це "жовте корито" по проханню таких холуїв зупиняється через кожних 100 метрів. Нах*я зупинки???. Завдяки цим придуркам твій час перебування в смердючому, пропитаному потом автобусі, коли ти поспішаєш на роботу, спізнюєшся на здибанку, чи, просто тебе вже нудить від смороду спітнілих майок, брудних чорних шкарпеток, місяцями немитого жирного гарно зачесаного волосся, не випраної спідньої білизни, збільшується утричі. Все, настрій безнадійно зіпсовано, глибокий стрес на цілий день і ніч.