УНА-УНСО

59 подписчиков

Діалектика творення національного міфу підійшла до дискретної межі ривка вперед або остаточного заникання і занепаду. Щоб витворити свій самостійний культурний і світоглядний стиль, потрібно найбільш абстрактні речі сприймати і передавати в найбільш живій, насиченій кров’ю формі, стиль і дієвий світогляд повинні зливатись і відображатись в одній ритуальній формі, і тоді цей моноліт вже ніщо не розщепить, навпаки – він сам стане надтвердим інструментом експансії і проникнення. Змагання за спадщину померлого дідуся – СССР – передбачає, для початку, смерть цього самого імперіалістичного дідуся. Те, що він важко хворів на ампутацію і озлоблену прострацію, вихаркуючи смердючі старі концептуальні згустки якогось євразійського квазірасистського панслов’янізму, на побутовому рівні лупцюючи "чебуреків" і негрів, – похвальний симптом, але чому б його не підштовхнути і не бебехнути в потрібному напрямку клінічного загострення, і не зробити безповоротним синдром комплексного гниття і остаточного розкладу. Якщо вони припинять бити одне одному морду, доведеться ззовні підтримати цю їхню новітню традицію внутріфедеральної інтеграції, до якої так ласі міжнародні мас-медіа. І тоді світ насправді побачить, хто є справжнім другом тюркських народів і захисником „слов’янських” інтересів. Коли урало-алтайські номади роблять вигляд, що вони теж слов’яни, то не треба одразу ж відкидати цю їхню нав’язливу псевдоморфозу, а допомогти довести її до гіпертрофованого фашистівського біснування й абсурду, аж допоки він не лусне, заляпавши всіх довкола гноєм і кров’ю. І звичайно, тут потрібен оператор втручання трохи більший, ніж валянко-подібний боря олійник, в цьому й полягав пропонований стиль – артистичне витончено-хірургічне втручання в організм „дідуся”, що так надимається від надміру газів, нафти, скривджених амбіцій та інших трубних фрустрацій. Останнє, що насправді утримує тіло маразматичного дідуся укупі, – це не концепції – традиції, не геополітичні заморочки і "славянско-поповскіє" собори, а ті кілька тисяч ядерних боєголовок, на які ще зважає захланне світове "співтовариство”. Аби дідусь не скориставсь цим небезпечним мотлохом, битимуть колективно і по голівці, яка в дідуся, хоч і двоголова, та дуже вразлива. Адже очевидно, що фізичний ізоляціонізм, рефлекси відмови слухати інших, метафізична провінціалізація і фашизоїдне, хворобливе зосередження на морді іншого – ознаки культурного колапсу, який при необхідній маніпуляції може і повинен стати стрімким і безповоротним, і чим тупіше і сильніше вони будуть підтримувати цю свою стіну антипостмодернізму – тим гучніше вона на них бебехнеться. Їм подобається гризстись з сусідами – і це треба тільки вітати і культивувати, пропонуючи відповідні звабливі ситуації, закуски та пастки ксенофобської фрустрації, настраханого гниттям кавказького органу „дідуся”. І при цьому ще й треба закликати весь оточуючий „прогресивний” світ та його "золотий мільярд” і вказувати – „дідусь” стає буйним і некерованим, Бога ради, втрутьтесь і допоможіть захиститись від його синильного психозу, від його ґвалтівних претензій і приставань, адже ми така юна і цнотливо-знадлива демократія, а цей старий збожеволілий хрен такий авторитарний і недемократичний, лупить свої етнічні меншини, яких ми в себе в Одесі збираємо і ласкаємо. Кожен загрожений „чурка” повинен знати і вірити, що його прихистить і обігріє лише свободолюбива і по-європейському просвічена Україна, головне – зберігати етичну перспективу, відбираючи її у свого біологічного ворога, а матеріальні плоди потім самі і без особливих зусиль впадуть до ніг. В цьому світі маніпульований електорат цінує лише щось віртуально- телевізійно привабливе, чергову „леді Діану”, а не справжній стан речей. Приберіть, витворений дохлими візенталями, бандерівський оскал України, прийміть позу скривдженої і загроженої катерини-демократії, проспівайте весь цей моралізаторський репертуар, розкажіть із усіх трибун, як нас мучили-убивали-голодоморили, перерахуйте трупи й інвестуйте їх у постгеноцидальне загрожене ягня, яке поряту