Чорне море

Зв'язки Півн. Причорномор'я з Півднем відомі з праіст. часів, ще з доби егейської культури. Вже в 2 тисячолітті тут оперували грецькі пірати й купці, які згодом створили на півн. берегах Ч. м. купецькі факторії, що перетворилися у 6 — 5 вв. до Хр. на містадержави. Важливіші: Тіра, Ольвія, Керкінітіда (Евпаторія), Херсонес, Фанаґорія, Танаїс та ін. Півн. Причорномор'я тоді заселювали скити, що їх згодом замінили сармати. Підставою нар. господарства грец. м. на Причорномор'ї була торгівля с.-г. продуктами, гол. пшеницею, яку експортовано до Греції, а імпортовано вино, олію і предмети розкоші для скитської верхівки (вироби мист. промислу, тканини тощо). Впливи високорозвиненої грец. культури сягали за посередництвом грец. м. у- глибину сх.-евр. материка. З грец. м. і міських поселень обабіч Керчинської протоки в 6 — 5 вв. постало Боспорське царство з столицею в Пантікапеї. У 2 — 1 в. до Хр. воно стало частиною Понтійського царства, а з 1 в. Рим. імперії. На той час припадає другий період екон. і культ. розвитку Півн. Причорномор'я. Наскок ґотів у 3 в., які увійшли в Причорномор'я й знищили більшість грец. м., а з 4 в. велике переселення тюрко-монгольських народів з Азії в причорноморські степи і далі на зах. та занепад Рим. Імперії спричинили упадок майже всіх грец. м.; найбільших втрат завдав їм наскок гунів у сер. 4 в.; за ними перейшли Півн. Причорномор'я болгари, авари й угорці. Щойно в 9 ст. Візантія (Сх. Рим. Імперія) заволоділа уцілілими в Криму кол. грец. м. (найбільше — Херсонес). За ранньої доби укр. історії зах. Причорномор'я заселювали предки сх. слов'ян — анти, а пізніше літописні племена уличі і тиверці. Перші київ. кн. Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав і Володимир здобули і поширили доступ до Ч. м., навіть виявили морську експансію: морські походи на Царгород (860), а далі походи Олега (911) й Ігоря (945) на Візантію, які закінчилися вигідним для Руси торг, договорами. Для закріплення доступу до м. збудовано на Ч. м. ряд городів: Олешшя над гирлом Дніпра, Пересічень — правдоподібно над нижньою течією рік Дністра і Прута, Руський порт у гирлі Дону; в кін. 9 ст. Тмуторокань у гирлі р. Кубань, що стала центром Тмутороканського князівства. Намагання кн. Святослава створити другий руський причілок у гирлі Дунаю в боротьбі з Болгарією і Візантією не мали успіху. Кн. Володимир намагався здобути від Візантії півд. Крим, завоював Херсонес (Корсунь), який однак не залишився в його володінні; та Київ. держава здобула для себе природну морську границю (вперше природний кордон укр. народу), забезпечила русько-візант. торгівлю і відкрила на Русь шлях впливам візант. культури. Зв'язок Київської держави з Ч. м. послабили орди кочовиків, які напливали зі сходу на причорноморські степи: з поч. 10 ст. печеніги, потім на недовгий час торки і з сер. 11 ст. половці. Лише з трудом продовжував Київ сполучення Дніпром з Ч. м. Вже з сер. 13 ст. була втрачена Тмуторокань, що нею заволоділа Візантія. Краще сполучення з морем мало Гал. князівство, згодом Гал.-Волинська держава, які мали пристані Білгород і Малий Галич (Ґалац). Тат.-монгольська навала 1240 — 41 відірвала Україну від Ч. м., хоч сліди укр. поселення залишилися. Тоді ж на берегах Ч. м. постали італ. (ґенуезькі й венеційські) колонії: Кафа — Теодосія і Судак у Криму, Тана в гирлі Дону, Білгород — Монкастро в гирлі Дністра, через які проникали на укр. землі не тільки зах.-евр. товари, але й культ. впливи. Італ. міста визнавали зверхність нового володаря Криму і Причорномор'я — тат. Золотої Орди. Карта Чорного моря 1559 року Карта Чорного моря 1559 року У кін. 14 ст., користаючи з ослаблення Золотої Орди, лит. кн. Витовт відібрав у татар частину Півд. України і поширив свої володіння над Ч. м., що й уможливило відновити укр. колонізаційні заходи, зокрема б. новозаснованих укріплень і митних городів над дол. течіями Дніпра (замок св. Івана), Дністра, Бога, порт у Хаджибеї та ін. Ці тимчасові здобутки були втрачені, коли після розпаду Золотої Орди до влади прийшли більше аґресивні орди (сер.