---Пальмира,Ze best---

202 подписчиков

Все кто с смт. Пальмиры!!!! Населення - 3950 осіб. Наприкінці XVII ст. на місці нинішнього села Вознесенського була вільна слобода. У 30-х роках XVIII ст. її віддано у володіння черкаському генералу поміщику Штофелю. У «Генеральному слідстві Переяславського полку» 1729-1730 рр. записано: «Слобідкою над річкою Згар’ю, 15 дворів, володіє іноземний генерал-квартирмейстер Штофель по купчій». За прізвищем цього поміщика (в народній переробці) і названо село Штомпелівкою. Така назва збереглася до середини XIX ст. Потім штомпелівка перейшла до графів Капністів (з цієї родини виходить російський поет і драматург Василь Капніст). У 1778 р. в селі було 15 дворів і 78 мешканців. У 1820р. почала діяти новозбудована Вознесенська церква і село було перейменовано на Вознесенське. Перед реформою 1861 р. село було поділено на 2 частини. Однією володів Капніст, іншою – поміщик Білуха. Граф Капніст мав парк, де стояв гарний, схожий на замок, двоповерховий будинок з 42 кімнатами, що мав дві високі вежі, балкони з колонами та статуями. У ньому знаходилася велика бібліотека, яка в 1917 р. була частково розібрана, а частково спалена разом з палацом. Схилами гори росли дуби. Парк і сад було знищено після 1917 р., а вікові дуби комунари зрізали на дрова для парових установок. Після реформи 1861 р. селяни одержали невеликі земельні наділи (3 десятини на двір). У пошуках кращої долі селяни двічі масово переселялися із с. Вознесенського до Сибіру. У 1905 р. відбулося повстання селян-малоземельників, очолюване Травуцьким та Заярним. Бунт придушили, а ватажків заслали до Сибіру. У 1913р. в селі налічувалося 1590 осіб. Після подій 1917 р. загальними зборами громадян Вознесенське перейменовано в Луначарське. Ця назва проіснувала два роки. У лютому 1917 р. тут було заарештовано всіх військових. Протягом 1918 р. в село заходили війська Скоропадського, Петлюри, німців. Із встановленням нової влади першим головою сільради був Тимофій Калашник. Село як центр волості об’єднувало 20 сіл. Головою волосного комітету обрано Трохима Степанчука. У 1929-1930 рр. почали утворюватися колгоспи, на території села їх було п’ять. З 1941 р. по 1943 р. – період фашистської окупації села. На фронт пішло 778 селян, 323 із них не повернулося додому. 22 вересня 1943р. с. Вознесенське звільнено воїнами 9 бригади 3-го Сталінградського механізованого корпусу. Під час бою загинуло 58 бійців. У 1958 р . у селі утворено РТС. Заснована у 1930 р. РТС мала лише декілька тракторів, пізніше – 118 тракторів і 28 комбайнів. Діяв колгосп «Червоний прапор», працівники якого одержали нагороди: орден Леніна – Дробот Микола Миколайович, Минченко Марія Миколаївна, Скороход Микола Охимович; орден «За трудову доблєсть», орден Трудового Червоного прапора – Овчаренко Іван Петрович; орден Трудової слави – Макаренко ніна Андріївна; звання «Майстер золоті руки» - доярки Денисенко Марія Кузьмівна та Ворона Ганна Павлівна. Нагороди мають і працівники інших підприємств: орден Трудового Червоного прапора – Назаренко Петро Климович, Литвиненко Зінаїда Іванівна, Бондаренко Юрій Порфирович, Волков Віктор Петрович, Зайцева Марія Гивівна (Пальмірський цукровий завод); Макаренко Яків Петрович (голова сільської ради, 27 років стажу): орден Трудової Слави – Герасименко Степан Степанович (Пальмірське РТП), Костогриз Іван Іванович (учитель Вознесенської школи); Заруба Петро Іванович, Маршук Іван Григорович, Шкіль Іван Пилипович, Гринько Григорій Миколайович (Пальмірський цукровий завод); орден «Знак Пошани» - Возний Михайло Степанович, Черненко Михайло Миколайович, Вивальнюк Вадим Порфирович (Пальмірський цукровий завод). Бузирьов Станіслав Васильович, Кир’яченко Микола Макарович (Пальмірське РТП). У 1965 р. село електрифіковано, збудовано хлібопекарню, яка за добу випікала 3-4 тони хліба, яким забезпечувала вісім навколишніх сіл. У 1973 р. її було закрито. Нині там один з найбільших цехів РТП